На рассмотрении Верховного суда Украины находится дело экспедитора-посредника.
Ухвала Вищого Адміністративного суду від 22 вересня 2014 року у справі № В/800/3665/14 (2а-295/12/2670 ) :
"Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 11.06.2014 у справі № 2а-295/12/2670…До виручки, за висновком суду касаційної інстанції, зараховуються, в тому числі грошові кошти, отримані платником податків на підставі договору про транспортно-експедиторське обслуговування, включаючи вартість послуг з перевезення вантажу….
З огляду на різне застосування судом касаційної інстанції одної і тієї ж норми матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є передбачені пунктом 1 статті 237 КАС України підстави для допуску адміністративної справи № 2а-295/12/2670 до перегляду Верховним Судом України."
03 жовтня 2014р. Верховний суд відкрив провадження по даній справі, № судової справи: 21-501а14
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41019527На жаль, суддя Верховного суду Кривенко і надалі зберігає свою "позицію" щодо експедиторів.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2014 рокуУ цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що положеннями Указу № 727/98
не передбачено можливості кваліфікації фактично отриманих платником коштів від реалізації товарів (послуг) як його
виручки залежно від виду правочину, на підставі якого отримані такі кошти, та від їх подальшого спрямування. А відтак спірні кошти, отримані позивачем за виконання зобов'язань на користь третіх осіб у рамках надання транспортно-експедиційних послуг, є виручкою ФОП ОСОБА_11 у розумінні статті 1 Указу № 727/98. Чинне податкове законодавство, встановлюючи обов'язок особи зареєструватися платником податків на загальних підставах за умови перевищення обсягу оподатковуваних операцій, не містить будь-яких особливостей або застережень залежно від режиму оподаткування, на якому перебуває особа. Невиконання ж такого обов'язку особою у визначений законом строк тягне застосування передбачених законом наслідків.
Такий висновок є правильним.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала свою позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 19 січня 2010 року (справа № 1966во09) викладено висновок про те, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність.
...У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 відмовити.
...Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький І.Л. Самсін
В наведенному рішенні ВСУ не було досліджено виду правочину, всупереч норми ч. 3 п. 1 Указу, бо в даному положенні зазначено, що виручка підприємця вимірюється фактично отриманими коштами саме "за здійснення операцій з продажу послуг". Операції з транспортування, які надає перевізник для перевезення вантажів замовника (довірителя), що організовуються експедитором-посередником, не є операціями з реалізації (продажу) експедитором-посередником послуг по організації перевезення вантажів, внаслідок яких отримується виручка (винагорода).
Суддя Кривенко і його команда блукає (сам собі протирічить) в своїх мотивах при прийнятті рішень стосовно визначення обсягу коштів фактично отриманих від реалізації послуг як виручки в розумінні Указу президента "Про спрощену систему оподаткування...", в доказ цього наводжу наступне.
В
Постанові ВСУ від 13.06.2013р. по справі № 21-176а13 ця с��ма колегія ВСУ пропонує досліджувати правову природу відносин, у які вступає платник єдиного податку, для того, щоб визначити де саме виручка у загальній сумі грошових надходжень платнику єдиного податку. Тож на думку ВСУ, не всі кошти, що надійшли платникові єдиного податку, є його виручкою:
"...гроші, отримані позивачем під звіт на виконання умов договору, не є виручкою останнього від реалізації продукції у розумінні положень Указу № 727/98. Обсяг виручки ФОП, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комерційний представник за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у періоді, що перевірявся, не перевищила визначеного цим Указом граничного розміру. Операції з передачі позивачем від продавців (населення) до покупця (довірителя) зібраного у населення молока не є операціями з реалізації позивачем товару, внаслідок яких отримується виручка".
Указ конкретно не визначає статус підприємця, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, для визначення його виручки в залежності від того, чи є він продавцем, комерційним представником, повіреним, комісіонером чи іншим посередником, бо має значення лише право власності на товари чи послуги, які надає підприємець.
Реалізація послуг експедитора - це операції з продажу, що передбачають передачу прав власності за плату, в яку не входять кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок експедитора для оплати послуг третіх осіб - перевізників.
Положення ч.3 п. 1 Указу щодо визначення обсягу виручки від реалізації послуг підприємця (для визначення критерію знаходження підприємця на спрощеній системі оподаткування) як суми коштів фактично отриманих від операцій з
продажу послуг, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення.
Визначення терміну операцій з
продажу, що передбачають передачу прав власності згідно укладених договорів, в національному законодавстві є чітким і однозначним, що підтверджується положенням Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (ст. 1.31) та Податкового кодексу України (ст. 14.1.202). Так, згідно ч. 1 п. 31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств": "Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за
плату". Аналогічно в ч.1 ст.14.1.202 Податкового кодексу України: "
Продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за
плату".
Чітким є твердження ч. 8, 9 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" щодо визначення розміру плати транспортного експедитора: "
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування", з цього виходить, що плата експедитора є лише його винагорода і на кошти, призначені для оплати послуг третіх осіб-перевізників експедитор права власності не набуває, тим більше - експедитор-посередник безпосередньо не надає транспортні послуги.
Не підлягають додатковому тлумаченню положення ч. 2 п. 31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо того, що операції з продажу не містять в собі операції з надання послуг у межах договорів, що не передбачають передачу прав власності: "Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів
комісії, схову (відповідального зберігання),
доручення,
інших цивільно-правових договорів,
які не передбачають передачу прав власності на такі товари" та ч.2 ст.14.1.202 Податкового кодексу України: "Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари".
В Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність" чітко зазначено, що експедитори виконують доручення замовників (організовують перевезення вантажів саме за дорученням клієнта): «Експедитори для виконання
доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками» (ст. ч. 2 ст. 4); «Експедитори за
дорученням клієнтів… організовують перевезення вантажів» (ст. 8); «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу… У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань ... іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта …".
Національне законодавство чітке і однозначне в твердженні того, що операції з продажу послуг експедитора-посередника передбачають лише операції з продажу послуг по організації перевезення вантажів, а кошти фактично отримані експедитором-посередником за ці послуги не можуть містити в собі коштів, які призначені для оплати послуг по транспортуванню третім особам - перевізникам.